Мітки: Поезія

Біль…
Краплями дощу по скронях.
Ковтаю вітер вимитий цим плачем
Тремтячих рук за видихом погоня
І крик..! Руйнуючий, звірячий!
Насильно відстань витягнула душу...

Радість. Спокій. Шепіт. Ніч.
Легкість від обіймів тиші.
Я над щастям небом вище!
Я в світанку твоїх віч.
 
Ніч. Весна. Безмежність. Сон.
Відблиск зір в твоїм волоссі.

живу в пустелі, де водою слугує реальність

Тримаю ручку 
вона не віддаляється
Теоретично
я можу так само тримати Тебе
Але ти не ручка...

Згуком втоми згорнувся в минуле робочий день, Тихим вітром до відпочинку тулились руки, Душі линули в світле бажання живих пісень.. І з сердець цвітом сміху доносились щастя звуки.
У розмові приємній тонули хвилини й сни,
У вмовляння впліталися й погляд маленькі мрії.

Повз душ квітучі вічності над часом,
Повз ніжне світло нездійсненних зір
Ми усміхались сумніваннням нашим
Й сміливо йшли до сніговерхих гір.
Ми випадковістю народжені й сповиті...

Зашиті сни, потомлені повіки,
Затерті тугою хвилини до годин,
В Тобі той біль залишиться навіки
І от вже вкотре з небом я один.

Згублю свій слід десь в нетрях Твого міста...

За місяцем, за ніччю у погоні
Теплом пекучим – поглядом твоїм…
В світанків наших гострому полоні
Моє серцебиття - пекельний дим.
Холодних митей непохитний спокій,
Тремтячих рук загублений порив...

Пульс самотнього спалаху
Розлилося кохання по сірій кімнаті,
Вмить розмило байдужість об чисту постіль,
Закувало обіймами плечі крилаті
Й за вікном залишило невпевнену біль.
Від пут одягу тебе повільно звільняю...

І був Твій сон... Світанком оповитий,
Твоєю ніжністю просякнутий наскрізь...
З чужим життям у близькості прожитий.
Був скрізь.
Й потоки слів, емоцій, пережитків...

Розлилися туманом вчорашні тривоги,
Уквітчалися інеєм смуток і біль,
Лиш срібляста душа до світанку дороги
Розростається в ясну думок заметіль
Швидко села минають, злітаючись в вирій...

Заходь в цей день.
Десь тут весна…
Десь за морозом, снігом, стуком
Твій видих в сон чарівним звуком,
Обійми й усмішка ясна.

Заходь в цей день.
І тут лишися…

Холодний вітер, небо в погляд ввібране,
Тендітних пальчиків в долоні відчуття
Ретельно ми в цій вічності підібрані
І в ці години загнані життям..
Пахучих трав до ніг ледь чутні дотики,

основна частина твору була написана при вимкненому світлі...

Я наосліп пишу цей украдений світлом рядок.
Ми наосліп злітаємо в зранене зорями небо.
Я хитким божевіллям у крилах повік...
Загублюся...

Я своїми віршами пітьму проганяю щоранку!
Я одним лише словом розвіюю грози і град!
Сію диво і щастя у всесвіті без перестанку,
Я рух місяця небом, я ночі ясний зорепад!
Я втішаю весни тихий сум ніжним запахом квітів
І від слів моїх тануть усі найлютіші сніги...

Спілкуючись із вітром
Байдужий горизонт, хоч рідний та приємний,
Сміття зігріте сонцем і теплий вітерець
Поїдені листочки схилились долі чемно
- надії на рятунок звелися нанівець.
Самотньо й безнадійно колишеться рослинка

21 вивіршена фотографія

Сліпучий день сполохував думки,
роїлись радість, миті, сподівання.
І ми в святого неба сторінки
вписали погляд, усмішку й мовчання.

Закриті від свідомості листи,
Порізані від недощастя вірші
Я твоя воля, тишу відпусти...
Сьогодні зорі на кохання вище.

Від твоїх слів тут розквітає сон,
Мовчанками встеляється по нотах.

Остання парта
Парта спостерігача
Мене ніхто не помічає
А я бачу всіх
Впиваюсь їх емоціями
Пірнаю в їх енергетику...

Зривався вітер холодом по грудях,
Ховалось Сонце за шматками хмар.
Розтерся вечір по шляху, по людях,
І крихти сну Твоїх злякались чар..

Зривався вітер холодом по грудях,
Ховалось Сонце за шматками хмар...