Інеєм ранку

"Світанок стирає вчорашнє минуле..."

Розлилися туманом вчорашні тривоги,
Уквітчалися інеєм смуток і біль,
Лиш срібляста душа до світанку дороги
Розростається в ясну думок заметіль.

Швидко села минають, злітаючись в вирій,
Зрідка спогадом теплим ліхтар защемить.
У нездійснених снах, мов в нестримному вирі,
Вічність губиться, стрімко зливаючись в мить.

Незасніженим килимом стеляться звуки,
Прокрадається холод непевний до ніг,
Але теплі й тендітні надії і руки,
Бо спокійно і вітер вчорашній вже стих.

Білий сон, вкритий інеєм, ніжно й красиво
У реальгність святкову вмалює свій світ.
Десь між сонцем і небом народиться диво
Та загубиться в зелені сяючих віт.

Нехай казкою мрія старанно сповита
Буде вірною радощам в ці світлі дні
Щоби легко й піднесено вірність любити
І сміливо бажати назустріч весні.