Закриті від свідомості листи,
Порізані від недощастя вірші
Я твоя воля, тишу відпусти...
Сьогодні зорі на кохання вище.
Від твоїх слів тут розквітає сон,
Мовчанками встеляється по нотах.
Шепіт вітру
Вітер.
Десь поміж твоєї бездоганності моя бездушність.
У пригніченості усмисленій твоєю відсутністю
Паростки весни.
В п’янкім потоці ненастанності
Лиш незворушність...
На мить залиш в легенях мовчання
І знов вдихни.
Я своїми віршами пітьму проганяю щоранку!
Я одним лише словом розвіюю грози і град!
Сію диво і щастя у всесвіті без перестанку,
Я рух місяця небом, я ночі ясний зорепад!
Я втішаю весни тихий сум ніжним запахом квітів
І від слів моїх тануть усі найлютіші сніги...
Радість. Спокій. Шепіт. Ніч.
Легкість від обіймів тиші.
Я над щастям небом вище!
Я в світанку твоїх віч.
Ніч. Весна. Безмежність. Сон.
Відблиск зір в твоїм волоссі.
основна частина твору була написана при вимкненому світлі...
Я наосліп пишу цей украдений світлом рядок.
Ми наосліп злітаємо в зранене зорями небо.
Я хитким божевіллям у крилах повік...
Загублюся...
Відкриваючи теку зі смутком,
Наткнувся на: «файли вилучено з публічного доступу».
Це мені що тепер?
Оплачувати депресію?!
…з комісійними в 4%?
Згуком втоми згорнувся в минуле робочий день, Тихим вітром до відпочинку тулились руки, Душі линули в світле бажання живих пісень.. І з сердець цвітом сміху доносились щастя звуки.
У розмові приємній тонули хвилини й сни,
У вмовляння впліталися й погляд маленькі мрії.
Розгорається мрія солодкими барвами ночі,
Незабутні слова розлетяться
в відсутності снів.
Тихо «вічність на двох» ніжним
щемом сердець мироточить
I безсмертям пекучим вривається в видихи спів.
Ще вчора був 95-тий день наскрізь пронизаний холодом,
незважаючи на щойно спалене вереснем літо.
Вже післязавтра земля буде всипана золотом,
простягнеться в тремтіння солодкого прагнення жити.
Повільно невблаганна ніч пронизує навколишність...
"Увіковічни мене на своїх грудях смаком мого поцілунку",
Нехай нев'янучою залишиться наша постіль,
Нехай розтане вічність на місцях дотиків моїх рук,
А слабке від захвату серце не витримує пристрасті.
Не лиши цього вітряного вечора напризволяще мого подарунку...
Розлилися туманом вчорашні тривоги,
Уквітчалися інеєм смуток і біль,
Лиш срібляста душа до світанку дороги
Розростається в ясну думок заметіль
Швидко села минають, злітаючись в вирій...
Холодний вітер, небо в погляд ввібране,
Тендітних пальчиків в долоні відчуття
Ретельно ми в цій вічності підібрані
І в ці години загнані життям..
Пахучих трав до ніг ледь чутні дотики,
І був Твій сон... Світанком оповитий,
Твоєю ніжністю просякнутий наскрізь...
З чужим життям у близькості прожитий.
Був скрізь.
Й потоки слів, емоцій, пережитків...
Зривався вітер холодом по грудях,
Ховалось Сонце за шматками хмар.
Розтерся вечір по шляху, по людях,
І крихти сну Твоїх злякались чар..
Зривався вітер холодом по грудях,
Ховалось Сонце за шматками хмар...
Зашиті сни, потомлені повіки,
Затерті тугою хвилини до годин,
В Тобі той біль залишиться навіки
І от вже вкотре з небом я один.
Згублю свій слід десь в нетрях Твого міста...
Заходь в цей день.
Десь тут весна…
Десь за морозом, снігом, стуком
Твій видих в сон чарівним звуком,
Обійми й усмішка ясна.
Заходь в цей день.
І тут лишися…
21 вивіршена фотографія
Сліпучий день сполохував думки,
роїлись радість, миті, сподівання.
І ми в святого неба сторінки
вписали погляд, усмішку й мовчання.
Нещадно вбиваєш каву
ЧашкАми, годинами, нервами
Безжалісно раниш радість
З короткими: сном і перервами
Три чашки тягучого диму
Насмішки абсурдного значення
Зірви цей подих із своїх обіймів,
Хай обпече він щастям втому й плечі.
Хоч і слова мої та спроби ненадійні,
Вони в цю мить ввірвались так до речі.
Пристрель цілунком в шию кожну ясність,
Зостав лиш нерозгаданість і мрію...
Якби мене попросили описати натхнення, я б почав з внутрішнього стану. Адже це одна з основних складових вдалого творчого процесу 
. Коли людина спокійна, врівноважена і може зосередитися на навколишній красі, або вражена якоюсь особливою подією, або її життя сколихнув серйозний переворот, слова дуже легко починають лягати на папір.
Тоді майже немає значення чи є талант, або досвід, просто хочеться писати. У такі миті відчуваєш, як вітер шепоче свої романтичні повісті, як сонячні промені лагідно обіймають за плечі, відчуваєш тепло осіннього листя та свіжість весняної вологи. І все це проходить крізь серце, і все це виливається у слова...
Куди я потрапив?
Шепіт вітру - це своєрідне ословеснення натхнення, яке приходить наче нізвідки і так само безслідно розчиняється у просторі. Якщо коротко - це мій творчий блог.
Олександр Мойсеюк
Про автора
Перші вірші були написані мною ще в шкільні роки. Для мене це було певного роду підготовкою, в той час вони несли трохи іншу функцію. Зараз я відчуваю що це відголос мого внутрішнього світу і емоційного ставлення.
За роки творчості: кілька разів надрукований в місцевій газеті, увійшов до числа молодих авторів збірки поезій "Під крилом у вірша", один з організаторів і ведучих творчого вечору "Містерії жовтня" в м. Чернівці, багаторазовий учасник поетичних та творчих вечорів в якості запрошеного гостя, в студентські роки лауреат "Міжуніверситетського поетичного вечору" в м. Києві.
Читати у
Змінити мову на
Російська