Д.О. Дві весни: восени і взимку

Радість. Спокій. Шепіт. Ніч.
Легкість від обіймів тиші.
Я над щастям небом вище!
Я в світанку твоїх віч.

Ніч. Весна. Безмежність. Сон.
Відблиск зір в твоїм волоссі.
Холод. Дотик. Леді осінь.
Ти – мій втрачений полон…

Ми, вірші, багряність, звук,
Гір змальована прекрасність…
Світ мій, святість, віра, ясність,
Я горю між твоїх рук!

Львів. Усесвіт наш. Балкон.
Твій у душу гострий погляд.
Рана. Тиша. Ніжність. Поряд.
Міста терпкий цинамон.

Різнобарвність. Велич стін.
П’янко-кавове прощання,
Світло погляду в мовчання…
Й вічність зранених руїн.

Блиск. Народження. Ліхтар.
М’яка музика розмови.
Я на грані світла знову!
Я в багатті теплих чар.

Іній. Молодість світів.
В порожнечі людних вулиць
Все на день про нас забулось,
Лиш твій погляд поруч жив.

Ніч… Дорога. Друзі. Сніг.
Хоч втікай, зникай, винищуй.
Я над щастям небом вище!
Я весну в душі зберіг.

Д. О. – дотик оксамиту.