За місяцем, за ніччю у погоні
Теплом пекучим – поглядом твоїм…
В світанків наших гострому полоні
Моє серцебиття - пекельний дим.
Холодних митей непохитний спокій,
Тремтячих рук загублений порив...
Шепіт вітру
Та символ «infinity» нашого щастя
Та де воно гониться? Спогади… що вони?
Все тягнуть так усмішку в когось украсти.
Мої аргументи не будуть прийматися...
Пульс самотнього спалаху
Розлилося кохання по сірій кімнаті,
Вмить розмило байдужість об чисту постіль,
Закувало обіймами плечі крилаті
Й за вікном залишило невпевнену біль.
Від пут одягу тебе повільно звільняю...
Біль…
Краплями дощу по скронях.
Ковтаю вітер вимитий цим плачем
Тремтячих рук за видихом погоня
І крик..! Руйнуючий, звірячий!
Насильно відстань витягнула душу...
Я виткався із мрії, наперекір природі,
Сховав тендітний погляд в реальності палкій,
Я небо присвятив твоїй чудесній вроді,
А ти вбивала смуток лиш рухом своїх вій.
Ти заплітала в погляд вогню мінливі квіти...
Спілкуючись із вітром
Байдужий горизонт, хоч рідний та приємний,
Сміття зігріте сонцем і теплий вітерець
Поїдені листочки схилились долі чемно
- надії на рятунок звелися нанівець.
Самотньо й безнадійно колишеться рослинка
Блискавка жаданої зустрічі
Вітається ранок холодний зі мною
Своїм світло-сірим понуреним небом.
І вітер турботливий недовесною
Розгублено й спрагло чекає на тебе.
живу в пустелі, де водою слугує реальність
Тримаю ручку
вона не віддаляється
Теоретично
я можу так само тримати Тебе
Але ти не ручка...
Ясна холодна ніч… Еротичний півмісяць звабливого помаранчевого забарвлення надивовижу щедрий сьогодні на привітність. Сутінки запаморочливо окутали цей сонячний світ, наситили пилом темряви…
Остання парта
Парта спостерігача
Мене ніхто не помічає
А я бачу всіх
Впиваюсь їх емоціями
Пірнаю в їх енергетику...
Тиха ніч. М’які сірі сутінки і дощ. Кращий друг вітру. Та сьогодні, мабуть, другий побіг десь по справах, лишивши свого побратима на одинці з ніченькою. Дощ спокійний. За відсутності того збурювача повітря він не показує своїх емоцій. Просто відпочиває, схиливши голову на груди ночі та вигадуючи нові забавки.
Жив отак собі. Помаленьку в селі, а точніше - селищі. Людей в нас тисячі дві... Містечко досить мальовниче, тихе. Хіба з півночі доноситься гул потягів, а з півдня ненав"язливий шум автостради. Мене закинуло на північ...
Якби мене попросили описати натхнення, я б почав з внутрішнього стану. Адже це одна з основних складових вдалого творчого процесу 
. Коли людина спокійна, врівноважена і може зосередитися на навколишній красі, або вражена якоюсь особливою подією, або її життя сколихнув серйозний переворот, слова дуже легко починають лягати на папір.
Тоді майже немає значення чи є талант, або досвід, просто хочеться писати. У такі миті відчуваєш, як вітер шепоче свої романтичні повісті, як сонячні промені лагідно обіймають за плечі, відчуваєш тепло осіннього листя та свіжість весняної вологи. І все це проходить крізь серце, і все це виливається у слова...
Куди я потрапив?
Шепіт вітру - це своєрідне ословеснення натхнення, яке приходить наче нізвідки і так само безслідно розчиняється у просторі. Якщо коротко - це мій творчий блог.
Олександр Мойсеюк
Про автора
Перші вірші були написані мною ще в шкільні роки. Для мене це було певного роду підготовкою, в той час вони несли трохи іншу функцію. Зараз я відчуваю що це відголос мого внутрішнього світу і емоційного ставлення.
За роки творчості: кілька разів надрукований в місцевій газеті, увійшов до числа молодих авторів збірки поезій "Під крилом у вірша", один з організаторів і ведучих творчого вечору "Містерії жовтня" в м. Чернівці, багаторазовий учасник поетичних та творчих вечорів в якості запрошеного гостя, в студентські роки лауреат "Міжуніверситетського поетичного вечору" в м. Києві.
Читати у
Змінити мову на
Російська