Гострий біль
Я виткався із мрії, наперекір природі,
Сховав тендітний погляд в реальності палкій,
Я небо присвятив твоїй чудесній вроді,
А ти вбивала смуток лиш рухом своїх вій.
Ти заплітала в погляд вогню мінливі квіти
І серце все палало в агонії б’ючись,
Проте лишень жило все більше й тілу жити
Давало сил і волі, падінь не боячись.
І ось я урочисто, руйнуючи непевність
Підношу слів букет: доглянутих, п’янких.
Щоб з цих чуттєвих звуків, ліричних та душевних
Все більше поставало миттєвостей палких.
Та лиш узявши посуд ти не надпивши й краплі,
За мить необережно впустила його з рук.
Й неначе вправним рухом заточеної шаблі
Вписала в смертність душу й самотній серця стук.
І тиша…
І самотність… Байдужості лиш скелі,
Та вид перед очима порізаних долонь.
І тільки бите скло зі мною у постелі,
Та пам’ять про утрату й очей твоїх вогонь.
І от проводжу тут я розлиті в вічність миті.
Та у німім старанні я повз важкі роки
Збираю все до купи розбиту склянку квітів,
Щоб знову попрохати кохання і руки.
Російська