Біль…
Краплями дощу по скронях.
Ковтаю вітер вимитий цим плачем
Тремтячих рук за видихом погоня
Нестримний крик..! Руйнуючий, звірячий!
Насильно відстань витягнула душу
І у висках лиш залишила стукіт!
В полоні слабкості я ні на дюйм не зрушу…
Розбиті вщент об сподівання руки.
Калюжі червоніють з кожним вдихом
Зернинами асфальту у коліна
Так боляче врізаються…
Та тихо…
Так тихо, наче в скронях порожнина.
Гарячка у очах і пекло в вухах
Від тріску крапель об холодні плечі.
Зморене тіло видерте насухо
Нестерпно рве сліпим бажанням втечі.
Трощу себе об відчай ненаситно,
Випльовуючи ненависть червону.
Вп’ялась розлука в щоки непохитно
З промоченого втратами бетону.
І ось протяті болем сподівання
Усе шукають із очима сушу.
Згорає у агонії кохання,
Відколи з мене вивернули душу.
Куди я потрапив?
Шепіт вітру - це своєрідне ословеснення натхнення, яке приходить наче нізвідки і так само безслідно розчиняється у просторі. Якщо коротко - це мій творчий блог.
Олександр Мойсеюк
Про автора
Перші вірші були написані мною ще в шкільні роки. Для мене це було певного роду підготовкою, в той час вони несли трохи іншу функцію. Зараз я відчуваю що це відголос мого внутрішнього світу і емоційного ставлення.
За роки творчості: кілька разів надрукований в місцевій газеті, увійшов до числа молодих авторів збірки поезій "Під крилом у вірша", один з організаторів і ведучих творчого вечору "Містерії жовтня" в м. Чернівці, багаторазовий учасник поетичних та творчих вечорів в якості запрошеного гостя, в студентські роки лауреат "Міжуніверситетського поетичного вечору" в м. Києві.
Читати у
Змінити мову на
Російська