Шепіт вітру

Проростає світанок яскравим промінням весни.
Прокидаються проліски, линучи нишком до світла.
Полишає земля свої вишиті затишком сни,
Щоби нова сторінка тепла і любові розквітла.

Закриті від свідомості листи,
Порізані від недощастя вірші
Я твоя воля, тишу відпусти...
Сьогодні зорі на кохання вище.

Від твоїх слів тут розквітає сон,
Мовчанками встеляється по нотах.

Вітер.
Десь поміж твоєї бездоганності моя бездушність. У пригніченості усмисленій твоєю відсутністю... Паростки весни.
В п’янкім потоці ненастанності лиш незворушність. На мить залиш в легенях мовчання. І знов вдихни.

Я своїми віршами пітьму проганяю щоранку!
Я одним лише словом розвіюю грози і град!
Сію диво і щастя у всесвіті без перестанку,
Я рух місяця небом, я ночі ясний зорепад!
Я втішаю весни тихий сум ніжним запахом квітів
І від слів моїх тануть усі найлютіші сніги...

Радість. Спокій. Шепіт. Ніч.
Легкість від обіймів тиші.
Я над щастям небом вище!
Я в світанку твоїх віч.

Ніч. Весна. Безмежність. Сон.
Відблиск зір в твоїм волоссі.

основна частина твору була написана при вимкненому світлі...

Я наосліп пишу цей украдений світлом рядок.
Ми наосліп злітаємо в зранене зорями небо.
Я хитким божевіллям у крилах повік...
Загублюся...

Відкриваючи теку зі смутком,
Наткнувся на: «файли вилучено з публічного доступу».
Це мені що тепер?
Оплачувати депресію?!
…з комісійними в 4%?

Згуком втоми згорнувся в минуле робочий день, Тихим вітром до відпочинку тулились руки, Душі линули в світле бажання живих пісень.. І з сердець цвітом сміху доносились щастя звуки.
У розмові приємній тонули хвилини й сни,
У вмовляння впліталися й погляд маленькі мрії.

Розгорається мрія солодкими барвами ночі,
Незабутні слова розлетяться
в відсутності снів.
Тихо «вічність на двох» ніжним
щемом сердець мироточить
I безсмертям пекучим вривається в видихи спів.

Повз душ квітучі вічності над часом,
Повз ніжне світло нездійсненних зір
Ми усміхались сумніваннням нашим
Й сміливо йшли до сніговерхих гір.
Ми випадковістю народжені й сповиті...

Ще вчора був 95-тий день наскрізь пронизаний холодом, незважаючи на щойно спалене вереснем літо. Вже післязавтра земля буде всипана золотом, простягнеться в тремтіння солодкого прагнення жити...

"Увіковічни мене на своїх грудях смаком мого поцілунку", Нехай нев'янучою залишиться наша постіль, Нехай розтане вічність на місцях дотиків моїх рук, А слабке від захвату серце не витримує пристрасті. Не лиши цього вітряного вечора напризволяще мого подарунку...

Розлилися туманом вчорашні тривоги,
Уквітчалися інеєм смуток і біль,
Лиш срібляста душа до світанку дороги
Розростається в ясну думок заметіль
Швидко села минають, злітаючись в вирій...

Холодний вітер, небо в погляд ввібране,
Тендітних пальчиків в долоні відчуття
Ретельно ми в цій вічності підібрані
І в ці години загнані життям..
Пахучих трав до ніг ледь чутні дотики,

І був Твій сон... Світанком оповитий,
Твоєю ніжністю просякнутий наскрізь...
З чужим життям у близькості прожитий.
Був скрізь.
Й потоки слів, емоцій, пережитків...

Зривався вітер холодом по грудях,
Ховалось Сонце за шматками хмар.
Розтерся вечір по шляху, по людях,
І крихти сну Твоїх злякались чар..

Зривався вітер холодом по грудях,
Ховалось Сонце за шматками хмар...

Зашиті сни, потомлені повіки,
Затерті тугою хвилини до годин,
В Тобі той біль залишиться навіки
І от вже вкотре з небом я один.

Згублю свій слід десь в нетрях Твого міста...

Заходь в цей день.
Десь тут весна…
Десь за морозом, снігом, стуком
Твій видих в сон чарівним звуком,
Обійми й усмішка ясна.

Заходь в цей день.
І тут лишися…

21 вивіршена фотографія

Сліпучий день сполохував думки,
роїлись радість, миті, сподівання.
І ми в святого неба сторінки
вписали погляд, усмішку й мовчання.

Нещадно вбиваєш каву
ЧашкАми, годинами, нервами
Безжалісно раниш радість
З короткими: сном і перервами

Три чашки тягучого диму
Насмішки абсурдного значення

Зірви цей подих із своїх обіймів,
Хай обпече він щастям втому й плечі.
Хоч і слова мої та спроби ненадійні,
Вони в цю мить ввірвались так до речі.

Пристрель цілунком в шию кожну ясність,
Зостав лиш нерозгаданість і мрію...

За місяцем, за ніччю у погоні
Теплом пекучим – поглядом твоїм…
В світанків наших гострому полоні
Моє серцебиття - пекельний дим.
Холодних митей непохитний спокій,
Тремтячих рук загублений порив...

12-ий шрифт, від емоцій [захований]
Та символ «infinity» нашого щастя
Та де воно гониться? Спогади… що вони?
Все тягнуть так усмішку в когось украсти.

Мої аргументи не будуть прийматися...

Пульс самотнього спалаху
Розлилося кохання по сірій кімнаті,
Вмить розмило байдужість об чисту постіль,
Закувало обіймами плечі крилаті
Й за вікном залишило невпевнену біль.
Від пут одягу тебе повільно звільняю...

Біль…
Краплями дощу по скронях.
Ковтаю вітер вимитий цим плачем
Тремтячих рук за видихом погоня
І крик..! Руйнуючий, звірячий!
Насильно відстань витягнула душу...

Я виткався із мрії, наперекір природі,
Сховав тендітний погляд в реальності палкій,
Я небо присвятив твоїй чудесній вроді,
А ти вбивала смуток лиш рухом своїх вій.
Ти заплітала в погляд вогню мінливі квіти...

Спілкуючись із вітром
Байдужий горизонт, хоч рідний та приємний,
Сміття зігріте сонцем і теплий вітерець
Поїдені листочки схилились долі чемно
- надії на рятунок звелися нанівець.
Самотньо й безнадійно колишеться рослинка

Блискавка жаданої зустрічі
Вітається ранок холодний зі мною
Своїм світло-сірим понуреним небом.
І вітер турботливий недовесною
Розгублено й спрагло чекає на тебе.

живу в пустелі, де водою слугує реальність

Тримаю ручку
вона не віддаляється
Теоретично
я можу так само тримати Тебе
Але ти не ручка...

Ясна холодна ніч… Еротичний півмісяць звабливого помаранчевого забарвлення надивовижу щедрий сьогодні на привітність. Сутінки запаморочливо окутали цей сонячний світ, наситили пилом темряви…

Остання парта
Парта спостерігача
Мене ніхто не помічає
А я бачу всіх
Впиваюсь їх емоціями
Пірнаю в їх енергетику...

Тиха ніч. М’які сірі сутінки і дощ. Кращий друг вітру. Та сьогодні, мабуть, другий побіг десь по справах, лишивши свого побратима на одинці з ніченькою. Дощ спокійний. За відсутності того збурювача повітря він не показує своїх емоцій. Просто відпочиває, схиливши голову на груди ночі та вигадуючи нові забавки.

Жив отак собі. Помаленьку в селі, а точніше - селищі. Людей в нас тисячі дві... Містечко досить мальовниче, тихе. Хіба з півночі доноситься гул потягів, а з півдня ненав"язливий шум автостради. Мене закинуло на північ...