Вітер.
Десь поміж твоєї бездоганності моя бездушність.
У пригніченості усмисленій твоєю відсутністю
Паростки весни.
В п’янкім потоці ненастанності
Лиш незворушність...
На мить залиш в легенях мовчання
І знов вдихни.

Я своїми віршами пітьму проганяю щоранку!
Я одним лише словом розвіюю грози і град!
Сію диво і щастя у всесвіті без перестанку,
Я рух місяця небом, я ночі ясний зорепад!
Я втішаю весни тихий сум ніжним запахом квітів
І від слів моїх тануть усі найлютіші сніги...

основна частина твору була написана при вимкненому світлі...

Я наосліп пишу цей украдений світлом рядок.
Ми наосліп злітаємо в зранене зорями небо.
Я хитким божевіллям у крилах повік...
Загублюся...

Згуком втоми згорнувся в минуле робочий день, Тихим вітром до відпочинку тулились руки, Душі линули в світле бажання живих пісень.. І з сердець цвітом сміху доносились щастя звуки.
У розмові приємній тонули хвилини й сни,
У вмовляння впліталися й погляд маленькі мрії.

Повз душ квітучі вічності над часом,
Повз ніжне світло нездійсненних зір
Ми усміхались сумніваннням нашим
Й сміливо йшли до сніговерхих гір.
Ми випадковістю народжені й сповиті...

Ще вчора був 95-тий день наскрізь пронизаний холодом,
незважаючи на щойно спалене вереснем літо.
Вже післязавтра земля буде всипана золотом,
простягнеться в тремтіння солодкого прагнення жити.
Повільно невблаганна ніч пронизує навколишність...

"Увіковічни мене на своїх грудях смаком мого поцілунку",
Нехай нев'янучою залишиться наша постіль,
Нехай розтане вічність на місцях дотиків моїх рук,
А слабке від захвату серце не витримує пристрасті.
Не лиши цього вітряного вечора напризволяще мого подарунку...

Розлилися туманом вчорашні тривоги,
Уквітчалися інеєм смуток і біль,
Лиш срібляста душа до світанку дороги
Розростається в ясну думок заметіль
Швидко села минають, злітаючись в вирій...

Холодний вітер, небо в погляд ввібране,
Тендітних пальчиків в долоні відчуття
Ретельно ми в цій вічності підібрані
І в ці години загнані життям..
Пахучих трав до ніг ледь чутні дотики,

Зривався вітер холодом по грудях,
Ховалось Сонце за шматками хмар.
Розтерся вечір по шляху, по людях,
І крихти сну Твоїх злякались чар..

Зривався вітер холодом по грудях,
Ховалось Сонце за шматками хмар...

Зірви цей подих із своїх обіймів,
Хай обпече він щастям втому й плечі.
Хоч і слова мої та спроби ненадійні,
Вони в цю мить ввірвались так до речі.

Пристрель цілунком в шию кожну ясність,
Зостав лиш нерозгаданість і мрію...

Сторінка 1 із 2

 Якби мене попросили описати натхнення, я б почав з внутрішнього стану. Адже це одна з основних складових вдалого творчого процесу smile. Коли людина спокійна, врівноважена і може зосередитися на навколишній красі, або вражена якоюсь особливою подією, або її життя сколихнув серйозний переворот, слова дуже легко починають лягати на папір.

Тоді майже немає значення чи є талант, або досвід, просто хочеться писати. У такі миті відчуваєш, як вітер шепоче свої романтичні повісті, як сонячні промені лагідно обіймають за плечі, відчуваєш тепло осіннього листя та свіжість весняної вологи. І все це проходить крізь серце, і все це виливається у слова...

Куди я потрапив?

Шепіт вітру - це своєрідне ословеснення натхнення, яке приходить наче нізвідки і так само безслідно розчиняється у просторі. Якщо коротко - це мій творчий блог.

Олександр Мойсеюк

Про автора

Перші вірші були написані мною ще в шкільні роки. Для мене це було певного роду підготовкою, в той час вони несли трохи іншу функцію. Зараз я відчуваю що це відголос мого внутрішнього світу і емоційного ставлення.

Олександр Мойсеюк

 За роки творчості: кілька разів надрукований в місцевій газеті, увійшов до числа молодих авторів збірки поезій "Під крилом у вірша", один з організаторів і ведучих творчого вечору "Містерії жовтня" в м. Чернівці, багаторазовий учасник поетичних та творчих вечорів в якості запрошеного гостя, в студентські роки лауреат "Міжуніверситетського поетичного вечору" в м. Києві.

Читати у

Змінити мову на

Son of Sky - основний псевдонім Олександра Мойсеюка, неочевидне значення якого - "українець".

Згідно праць Олексія Братко-Кутинського, як зазначено в Олександра Середюка, монголо-татари після вторгнення на Київську Русь, почали називати місцевих "хохлами". Першопочатковий переклад цього слова:
"Неба син" (Кок (Небо), ол (син)), що у слов'янському звучанні - "хохол". Простий переклад на англійську: Son of the Sky

Синь неба - це схожа за звучанням назва для сайту.