Дотик порожнечі
12-ий шрифт, від емоцій [захований]
Та символ «infinity» нашого щастя
Та де воно гониться? Спогади… що вони?
Все тягнуть так усмішку в когось украсти.
Мої аргументи не будуть прийматися.
я тану, розтану у частій трагічності.
надовго один я не можу зостатися –
Вже надто пекучі цілунки у вічності.
Затягнуте небо нестриманим поглядом
Прошите дощами і снами просочене
Прострочене, сіре, без гідного догляду…
І байдуже всім, що йому напророчено.
Проходжу по лезу, по голках, по спогадах
І боляче й тяжко, а я усміхаюся.
Кохання шалене пройшло, гадав. В здогадах…
У них же все лишиться! Й сенс, що я каюся?
Що змушує нас так кохати та думати?
Подумати лише: навіщо старання ці?
Ми різні у всім, але серце відсунути
По силах лиш болю і сірій туманності.
12-ий шрифт, ані змісту, ні висновків.
Лиш кров’ю безбарвною ненависть точиться.
Крізь сотні років й тисячі ненависників,
Я долю кохатиму
як їй захочеться.
Куди я потрапив?
Шепіт вітру - це своєрідне ословеснення натхнення, яке приходить наче нізвідки і так само безслідно розчиняється у просторі. Якщо коротко - це мій творчий блог.
Олександр Мойсеюк
Про автора
Перші вірші були написані мною ще в шкільні роки. Для мене це було певного роду підготовкою, в той час вони несли трохи іншу функцію. Зараз я відчуваю що це відголос мого внутрішнього світу і емоційного ставлення.
За роки творчості: кілька разів надрукований в місцевій газеті, увійшов до числа молодих авторів збірки поезій "Під крилом у вірша", один з організаторів і ведучих творчого вечору "Містерії жовтня" в м. Чернівці, багаторазовий учасник поетичних та творчих вечорів в якості запрошеного гостя, в студентські роки лауреат "Міжуніверситетського поетичного вечору" в м. Києві.
Читати у
Змінити мову на
Російська