Вітер.
Десь поміж твоєї бездоганності моя бездушність.
У пригніченості усмисленій твоєю відсутністю
Паростки весни.
В п’янкім потоці ненастанності
Лиш незворушність...
На мить залиш в легенях мовчання
І знов вдихни.
Квіти. Здається, народжуються від того, що ти називаєш «дотик».
Ніжність розливається паралельним світанком переповнюючи
Сердечний ритм.
Я загораюся! Я вибухівка!, що огинає контури чогось
До божевілля святого,
Але що неможливо побороти.
І вкотре
З полотна задоволення вщент, до останку із тебе звільняю
к.р.и.к…
Чистий аркуш
Розквітатиме на твоїй шкірі поцілунком повітря
Пагони життя будуть викохуватись у наших міжряддях ще сотні літ
Жаль що безмежність у нашому випадку така коротка…
До понеділка.
Я не частина твого довершеного наднебесного життя,
Я всього лиш твій світ.
Y.L.
Російська