Побачення з тишею

безжалісним сподіванням передчасної агонії весни

Розгорається мрія солодкими барвами ночі,
Незабутні слова розлетяться в відсутності снів.
Тихо «вічність на двох» ніжним щемом сердець мироточить
і безсмертям пекучим вривається в видихи спів.

Ось вже й вечір минув, в забуття запросивши турботи.
Відчинивши у спогадах лагідний порух повік,
Я торкаюсь небес, щоб проносячи віру крізь дотик,
Розчинитись у світла терпкого цілунках навік.
 
Я в полоні в пісень, звичних звуків, тривожностей, страху
Раптом тишу* зустрів серед свіжого міста й людей.
Поміж тисячі слів заховавшись невидимим птахом,
Вона ніжно звільнила для подиху порух грудей.
 
Ми влітали у темряву вщент розмальовану щастям,
Проминали крізь звуки десь долею згублених душ,
У солодкім безумстві торкались вустами зап’ястя,
Стрімко зорями падали й знову злітали чимдуж.
 
Але ніч розчинялась у радості ніжнім тремтінні…
Тихо день розгорівся розмовами й шумом коліс.
Я один вже ввіврвався в світанку тендітне проміння.
Але дотик натхнення і вічності в серці поніс.
 
Мир і спокій у душах ще досі надією дише.
Попри біль, не сплететься із вічністю гуркіт війни.
Запалав би хоч раз ще тендітними звуками тиші,
Та в чеканнях  і мріях кохається захід весни.
 
* - Y.L.
** - автор фотографій – Іван Загаровський