Небо над Вкраїною (21 фото)

Сліпучий день сполохував думки,
роїлись радість, миті, сподівання.
І ми в святого неба сторінки
вписали погляд, усмішку й мовчання.



За терпким щемом найтепліших слів.
Десь поза сонцем, скупані у хмарах,
в п’янкім  світінні божевільних снів
плекати будем посмішку у чарах.



Палким вогнем ніжнесеньких долонь,
торкнувшись личка, обпалити серце,
горнути ніжність, цілувать вогонь -
для нас не казка. Наше небо - все це.



Незмінний рай для вивільнених душ,
одвічний образ співчуття й молитви.
Ми так несемось вирватись чимдуж,
воно ж прохає, ради Бога, жити.



Лишити війни, сумніви та злість,
за серцем йти до сонечка, до щастя.
для неба милий ми назавжди гість,
воно ж для нас - очищення, причастя.



За почуттями в лагідність, в весну,
в глибокий транс від радості й свободи.
О ніжне небо, нині не засну -
з твоїм дитям згорю від насолоди!



Як сонця диск, занурюся в життя.
Як горе й сум, розчинюсь в поцілунку.
Прийми, мій світ, хоч краплю каяття,
Най лине час й немає порятунку.



Не буде більш миттєвостей таких,
щодня старіші спогади й надії,
та вітер з нами, ще живий, не стих
й удари серця чутно ще святії.



Щодня до неба будувати міст,
повз сон землі і сонця золотого.
Так нам судилось, наш у цьому зміст.
Для кого ми живемо? лиш для нього.



Заткане в святість, вишите добром,
йому не байдуже, бо слухає і чує.
Не лите з снів, не писане пером.
Воно живе й це кожному дарує.



Летять століття, гасне світ зірок,
течуть сторінки наших днів, як звично.
черговий біль підносить нам урок,
та все минеться, небо ж буде вічно.



Вже скільки ж тіл змордовано насмерть
та скільки ж душ знівечені, побиті,
а небо бачить смерті круговерть,
та прав немає в нього щось змінити.



Химерним дивом нагадає лиш,
що сонечко ще сяє й поруч з нами,
що це реальність, ти не вмер, не спиш
й в душі жевріє віра почуттями.



Й ось віє вітер, мов могутній дух,
та будить в серці працю і завзяття.
Життя у грудях розцвітає рух
й палка любов у серденьку багаттям.



І хоч суворе деколи та грім
сколихне тіло, боляче стривожить,
така величність зібрана у нім,
що кожен дух присутній заворожить.



І ми палаєм з небом в унісон,
в обіймах хмар проносимось крізь вечір,
щоб вкотре, забуваючи про сон,
берегти ніч, що падає на плечі.



Гасити біль, хоч трохи, хоч на мить,
горнуть до себе рідне щось до болю,
від щастя сяяти, любити й просто жить
і вдячність нести небесам за долю.



Не всі ми чисті, світлі, золоті,
місцями сірі, втрачені, забуті.
ми які є: закриті чи прості,
але усім даровано нам бути.



Нехай же слів пустих, нещирих, злих,
нехай же поглядів засмучених, пекучих
простигне слід, щоб вітер буйний стих
й чарівне небо згадками не мучив.



Щоб попри зміни снів, погоди, пір,
щоб попри настрій й дійсний колір неба
могли сказати теплім світлу зір:
- У нас все є. нічого нам не треба.



І хай же радість здійметься у світ
за пам'ять, віру й здатність полюбити.
Та сонце хай продовжує свій літ
щоб ми продовжували мати і хотіти.



без зайвих слів... щиро...*


В честь дня народження Y. B. 2012 р
21 вивіршена фотографія
Усі фото мої авторські