крик душі
Я своїми віршами пітьму проганяю щоранку!
Я одним лише словом розвіюю грози і град!
Сію диво і щастя у всесвіті без перестанку,
Я рух місяця небом, я ночі ясний зорепад!
Я втішаю весни тихий сум ніжним запахом квітів
І від слів моїх тануть усі найлютіші сніги.
Я запалюю сонце в рожево-небесній блакиті!
Навіть, ненависть зрушити з серця мені до снаги!
Тільки порухом губ я хвороби зганяю і тугу,
І розвіює слабкість мій вписаний в вічність рядок,
Від моїх молитов не іде більше друг проти друга!
Моя воля й незламність світліша мільярдів зірок!
Я пишу по життях, я пишу по просидженій ночі,
Усі душі і мрії напам'ять я знаю дотла!
Я вже відаю все про старенькі бабусині очі...
Я відлуння землі, що життя нам і тіло дала!
Але все, у що працю вкладаю, терпіння і чари:
Щоб здоров'я і радість синочок рідненький знайшов.
Не поет я, не пісня, не з казки змальований старець...
Я не ангел, не Бог... Я - проста материнська любов.