Загублена між пальцями ніч

вдячність замковому небу

Згуком втоми згорнувся в минуле робочий день,
Тихим вітром до відпочинку тулились руки,
Душі линули в світле бажання живих пісень
І з сердець цвітом сміху доносились щастя звуки.

У розмові приємній тонули хвилини й сни,
У вмовляння впліталися й погляд маленькі мрії.
За обіймами й дотиком вічності до весни
Погляд в радощі зрідка ховали тендітні вії.

Й врешті день, утвердившись в рішучості щирих слів,
Покотився до сну, залишаючи простір волі.
Обійнявши весь світ, я життя писав, як хотів,
За собою за руку так легко водивши долю.

Місто квітло, вмальоване в барви казкових стін,
Теплим полум’ям огорталося чистих ще вулиць.
Розчинившись в дзвінкій неповторності тих картин,
Шепіт спалених заходом крил ми серцями чули.

А під небом гукала музика сяючу ніч,
Темним схилом лилася на ніжність німого даху
Легким рухом вгорталась святість в безодню сторічь,
Залишивши на згадку лиш трави обабіч шляху.

Ось і темрява місто обняла холодним сном,
Вже позаду зостались чекання і дотиків квіти.
Тільки десь поміж пальцями запах незримим сукном…
І в душі терпкий відблиск чарівності твого* світу.

* - O. B.